Гріх тобі скаржитись – переживи і живи.
Перев’яжи собі римами рани і внутрішні драми.
Наворожи собі тишу нічними містами.
Знай собі ціну – не опускай голови.
Біль тобі шоковий, шок тобі больовий.
Крила твої ламані-переламані.
Йди по асфальту. Не витрачай висоти.
Жоден із них не вартий твоєї пам’яті.
Літо на вулиці – небо тобі на плечах.
Тихо рахуєш «сталося» і «не збулося».
Ламана лінія – щастя в простих речах.
Близько не той, хто близько, а той, хто близький.
Тільки ніхто не близький і ні з ким не близько.
Люди ще вірять, що я малолітнє дівчисько – люди мені пробачають мої помилки.
Так і живемо – тільки мені занизько.
Вкотре підводжу риску під тим, що вже.
Люди ковтають мене, як солодке драже.
Люди вивчають мене, ніби мову англійську.
Сонце до сонця – два сонця, безсоння моє.
В цьому мінливому світі усе перемінне.
...>>>
В цьому мінливому світі – усе помилки. Близько не той, хто неблизько, а той, хто близький…
"Просіть - і буде вам дано" Мф. 7:7 *** і у цій безкінечній тисняві короткозорості подаруй мені Господи легкості і прозорості так щоб контури тільки і більше причин для радості так щоб зовсім ніколи мені не боятися сірості
вбережи мене Боже від заздрості і від злості заплітай мені рими у вірші і сни у волосся подаруй мені Боже жменьку своєї милості так щоб все найчорніше разом з дощами змилося
*** жодних ч/б - усе кольоровими фарбами яскравими фарами кожної ночі автівки і фотоспалахи і рими віддалені так ніби серця удари і ще не відомо хто перший і хто йому пара
по той бік забуті по цей бік ображені - порізно і важко сказати все добре чи все невдало чим далі тим глибші порізи і вищі поділки чим ближче тим більше повітря на скроні давить
все інше не варте уваги і сил на роздуми а скільки романтики марно аморе амо лише інтервали і титри і небо вроздріб купуйте недорого друзі беріть задарма
колись намагнічені лічені змучені завчені дороги долоні самці передози спокоєм нікому не винні невидимі "сильні не плачуть" хто перший хто кращий хто інший і хто дорожчий
по той бік забуті по цей бік ображені - різні сліди від коліс на асфальті відбитки пальців загублені дикі самі у великому місті на іншому боці планети на іншій станції...
***
це так як по битому склу коли ще не вмієш правильно
і я обирала тишу хоча перед тим вмикала на повну гучність дзвінок будильника себе залишала вкотре один на один із небом брудним і власним нерівним диханням
і я обирала фарби хоча перед тим змивала усі кольори щоб знову по чистому і кілька хвилин намагалася бути чесною і вперто шукала у всьому лише позитив
і я обирала світло хоча перед тим так ніби дитина боялась заснути в темряві і тіло здавалося чимось занадто тісним і ліжко чомусь залишилося нерозстеленим
час
всі межі перейдено всі перемир’я припинено
всі мертві залишаться мертвими – правила змінено
на кожному метрі моєї країни промерзлої
горять береги і снайпери ціляться в спини
це той Рубікон коли вже нема посередині
коли неможливо назад чи ні з ким – зависока ціна
бо є «до кінця» і віра що все не даремно
бо небо палає як свічка за тих хто сконав
пронизує наскрізь жорстокість жертовність і витримка
незламність людей в кого мужність сильніша за страх
країна поранена в серце – і жодного винного
країна на кожному метрі страждає від ран
одягаєш свою безтурботність як сукню – усе тобі легко, усе тобі добре, усе тобі завжди на краще… а коли починається тиша – повітря важчає, осідає на плечі мовчанням і світлим сумом.
ти щаслива людина – оця твоя чесність підшкірна
приростає до тиші, гартує дівчачу природу…
а коли починається вічність – каміння у воду;
ти щаслива людина – ти носиш під серцем покірність.
відчувай себе морем: прибоям ніколи не боляче,
між всіма берегами найлегше – собою залишитись;
а коли починається небо, потрібна тиша,
а коли починається вітер – потрібна свобода.
хай минуле минулим хай минуле десь там у минулому хай не муляє сни і мене обертатись не змушує хай минає дощами нехай перемелеться мудрістю корабель відпливе якщо витягти якір із мулу
хай минуле минулим відмолиться навіть відмучиться хай відпустить мотузки розірветься де не римується хай розвіється вітром як попіл як порох по вулицях опаде ніби листя на сірих дорогах загубиться
там де небо торкається хвиль хай розіллється музика корабель відпливе ніжний бриз до щогли притулиться
що ж ти, маленька, ні з ким-ні про що, тільки губи тремтять і тіло здригається ледве помітно, це місто тобі, ніби друг, - підставить плече, навіть плечі, ніби твій чоловік, поцілує повіки, а значить, все добре, повір - ти також для нього ліки.
