Понеділок, 28.07.2025, 11:05Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Категорії каталогу

Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Пошук

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 1

Статистика


Онлайн всього: 2
Вільних відвідувачів: 2
Користувачів: 0
Каталог статейКаталог статей
Головна » Статті » Поезія » Вірші

Роман Скиба
***
Я маленький — мені не пишеться.
Ти велика — у тебе небо.
Нас чекає собака Вишенька.
Нам поплакати трішки треба.
Стільки в ночах всього намішано.
Слимачок наш ховає ріжки.
Нам не страшно — нам просто місячно
Нам поплакати треба трішки.
***
Ти іще був ніжний, ніби котик, 
Ти іще був сильний, ніби кіт. 
Різко реагуючи на дотик, 
Ти мовчав на цілий білий світ. 
Хтось один лиш здогадався, хто ти, 
Хтось один сказав тобі: "Привіт”. 
От і все. А ти вже був не котик. 
От і все. А ти вже був не кіт…
***
Я падав, і здригалася вода. 
Так легко спотикнутися об тишу, 
росла колись вербиця молода, 
Та, про котру я віршів не напишу. 
І бачив я — і плакати не міг, — 
Як у калюжі — небі Мезозою — 
Всі дев’ятнадцять осеней моїх 
Клубочаться останньою грозою.
***

НОСТАЛЬҐІЯ

Ми давно не спускались в тишу 
Лоскотати лякливу мишу, 
Ми давно не шукали в небі 
Місячати лункий ріжок. 
І услід за стареньким лисом 
Ми давно не ходили лісом, 
Прислухаючись час від часу 
До мовчазних його стежок. 
Того лиса я вчора бачив, 
Він, здається, нам все пробачив, 
Він, здається, нам все пробачив. 
Тільки час йому лапу спік… 
Він такий, як колись, затятий, 
Не хотів ні про що питати. 
Лиш просив завертати в гості, 
Хоч би раз на наш довгий вік.

***
Василю Стусу

Тоді ще називалися теплом
 Червонобокі сни в чиємусь літі.
 Усе це раз колись уже було.
 Усе це повторилося на світі.
 Лише хитнувся спокій від воріт,
 І стежка задихнулася ходою…
 І слухав світ, як стиглі ночі з віт 

Хтось пошепки зриває над водою…

***

Вона, стрімка, оголена і світла, 
Мушкет підніме з мокрої трави… 
І ти на хвилю задихнешся вітром, 
Відчувши над собою Тінь Сови. 
І дзенькне постріл. Білий і неточний. 
І вп’ється в серце ґудзик золотий. 
Лежи в траві і не заплющуй очі, — 
У всьому світі вбитий тільки ти… 
А блиск вишень, в якім ще є потреба, 
То лиш дощів оранжеве злиття… 
А кров на голубім мундирі неба — 
То сонце — Божий орден за життя…
***
Ну от і все. Вона приходить знову. 
І мовчки пальці в кучері кладе. 
— Твій білий кінь стоптав земну основу. 
Твій чорний кінь примчав тебе в ніде. 
А далі нїч. А далі буде просто. 
Вбіжить Овлур і звернеться на "Ви”. 
І буде дощ. І буде час і простір. 
І довгий шлях під крилами сови
***

НАЙНЕЗНАЙОМІШІЙ НЕЗНАЙОМЦІ

Колись не в просторі, не в часові, 
В якомусь тихому бою, 
Зелені руки Фантомасові 
Обхоплять талію твою. 
А ти назад закинеш голову. 
А ти забудешся в зірках. 
Не буде тьми. Не буде холоду. 
А буде усмішка і страх. 
Зберешся з силами і вирвешся, 
Метнешся боса по росі. 
Але коли назад подивишся, 
То вже, мабуть, не так, як всі…

***

ще

Категорія: Вірші | Додав: mimo4ka (15.07.2011)
Переглядів: 5230 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Mimo4ka © 2025 |