Світ Мімочки

Вітер в гаї нагинає 
Лозу і тополю, 
Лама дуба, котить полем 
Перекотиполе. 
Так і доля: того лама, 
Того нагинає; 
Мене котить, а де спинить, 
І сама не знає — 
У якому краю мене заховають, 
Де я прихилюся, навіки засну. 
Коли нема щастя, нема талану, 
Нема кого й кинуть, ніхто не згадає, 
Не скаже хоть на сміх: ...>>

Если пусто в душе -
значит, время сменить маршрут.
запиши в голове разборчиво,
без чернил:
если любят тебя
— обязательно подождут,
если счастье придет
— значит, ты его заслужил.

сколько ни было б лет

....>>>

Говори зі мною про буденне.
Про те, яким був твій ранок.
Про що ти думаєш зараз.
Чого б ти хотів на вечерю.
Не бійся сказати, що тобі щось болить.
Не остерігайся видатися слабким.
Я знаю, в чому ти сильний.
Я бачу й твої слабини.
Я не цілитиму у твої ахіллесові п’яти.
Розкажи, хто тебе розізлив, а хто розсмішив сьогодні.
Я хочу пережити і це з тобою.

Подивись, який гарний світ,

...>>>

Не жартуй наді мною, будь ласка,
І, говорячи, не мовчи.
Нащо правді словесна маска?
Ти мовчанням мені кричи.

І без слів я все розумію,
Що сказати маєш мені,
Та в мовчанні живе й надія

...>>

Так хочеться бути слабкою.
Хоча б на якусь лише мить...
І знати, що поруч з тобою
Є той, хто тебе захистить.

Від сліз. І від слів нехороших.
Сховатись за мужнє плече.
Є дещо цінніше за гроші - 
Це погляд коханих очей.

Так хочеться бути слабкою.
Відчути обіймів тепло,
Щоб хтось ніжно гладив рукою,
Мов ангел зігрів під крилом...

І хочеться бути чиєюсь...
Коханою.

Навіть без слів,
Щоб кожен твій подих і погляд
Хтось серцем своїм зрозумів

Будь, пожалуйста,
послабее.
Будь,
пожалуйста.
И тогда подарю тебе я
чудо
запросто.
И тогда я вымахну –
вырасту,
стану особенным.

...>>>

Стискає серце знов твоя краса
І в пам'яті лишились твої очі,
Скажи, чому ти більше не моя?
І ласки як забуть твої дівочі?

Приспів:
А ти відкрила йому своє серце,
Зламала крила - я не полечу,
Навік залишусь тобі третім лишнім,
Бо лиш тебе я єдину люблю!..

У тобі щастя я своє знайшов,
Здавалось, виростали в мене крила,
Та обламала ти моє життя,
Як поламались в кораблі вітрила...

Приспів.

Крім тебе я нікого не кохав,
Я лиш тобі віддав своє кохання,
Я думав, ти зі мною назавжди,
А ти лишила в серці лиш страждання...

Приспів.

Влюбляются не в лица,не в фигуры
И дело, как ни странно, не в ногах. 
Влюбляются в тончайшие натуры 
И трещинки на розовых губах. 
Влюбляются в шероховатость кожи, 
В изгибы плеч и лёгкий холод рук, 
В глаза, что на другие не похожи, 
И в пулемётно-быстрый сердца стук. 
Влюбляются во взмах ресниц недлинных
И родинки на худеньких плечах, 
В созвездие веснушек чьих-то дивных 
И ямочки на бархатных щеках. 
Влюбляются не в лица, не в фигуры 
- они всего лишь маски, миражи. 
Влюбляются на долго лишь в натуры, 
Влюбляются в мелодии души

 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!