Світ Мімочки
Меню сайту
Категорії каталогу
| Вірші [31] |
| Таня-Марія Литвинюк [19] |
Пошук
Друзі сайту
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Вільних відвідувачів: 1
Користувачів: 0
Каталог статейКаталог статей
| Головна » Статті » Поезія |
| У розділі матеріалів: 50 Показано матеріалів: 31-40 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 » |
|
що ж ти, маленька, ні з ким-ні про що, тільки губи тремтять і тіло здригається ледве помітно, це місто тобі, ніби друг, - підставить плече, навіть плечі, ніби твій чоловік, поцілує повіки, а значить, все добре, повір - ти також для нього ліки. ... |
|
дні такі - ніби дівчина на виданні, дні - як молитви натще іще недостатньо вивчені. ми ж бо народжені нащось, а значить, ми вибрані, значить, ми обрані кимось і щось таки значимо. скільки вас, друзі, справжніх, а скільки найкращих? ми ж бо зустрілись, а отже, усе на краще. човгають кеди ледачі по вулицях завчених, біля бруківки киця лежить калачиком. скільки вас, речень важливих і віршів двозначних, знаків окличних, облич, ще ніколи не бачених? светрів під шию, цукерок комусь на здачу, мрій божевільних, цілунків і перших побачень? стріли і стріли, а скільки з вас в серце вцілили? дні - ніби стіни, свіжим вапном побілені, скільки вас, люди, стали мені безцінними? струни і струни, і на асфальті тіні. |
|
Сильні люди не плачуть.Сильні люди ніколи не плачуть. Сильним людям ніколи не зле і ніколи не прикро. Сильні люди долоню стискають в кулак, чи закушують губи тоді, коли хочеться крикнути. Це вже як необхідність - себе у собі заховати, одягнути сім посмішок майже одразу або почепити табличку із написом "Жодної вартості" на усе, що боліло - по черзі - аби зажило. Сильні люди (так дивно) ніколи не вдарять у відповідь. Це в них, певно, шкідлива звичка чи щось подібне. Сильні люди приходять,коли потрібно, і (так дивно) завжди залишаються вільними. А коли їм погано, тоді, коли справді погано, вони дихають глибше - так, щоб ніхто не побачив. Сильні люди не плачуть. Сильні люди ніколи не плачуть. Тільки місяць рогами небо проколює нащось... |
|
а ти мені снився а я перекрикую колії я змінюю колір дорога дорога докори а ти мені вкотре у горлі а я приховую а я переховуюсь в людях мені не холодно а ти переходиш межу не спитавши дозволу а я розфарбовую стіни яскраво жовтим а я перекрикую кроки усіх перехожих а я переховуюсь в людях а ти у кожному |
|
Повний місяць, порожні відра, мокрий вітер - до сліз нестерпно, плаче жінка, сміється відьма, руки-ноги по нігті терпнуть... ...
|
|
Можна стерти себе зі світу, можна бути хмільною, дикою... Можна просто змінить освітлення, щоб не бачили, як ти дихаєш.. Можна навіть себе застрелити, при потребі - вдавитись кулями, бити посуд, сміятись реготом і купатися між акулами.. Можна бути собі нашийником і ходити, немов каліка... Рот зашити, дивитись широко і вживати людей, як ліки.. Можна геть ні про що не думати, пити чай і боятись блискавки, можна, ніби чужі парфуми, руки нюхати після близькості.. Можна небо змішати з венами і повісити над будинками, можна просто замкнути двері і... розбити усі годинники.. Розтрощити ногами вікна, пити чай і ковтати слину... Можна просто купити квіти - і зробити когось щасливим... |
|
За вікнами дощ, за вікнами дощ. На вікнах пітьма і цвіль. Болить? — ну і що ж? Болить — ну і що ж? Який це, до чорта, біль? А світ, як колись. А світ, як колись… Святий до самих основ… Ну, що ти… Не плач. Лежи і дивись, Як горлом іде любов… |
|
Людей неинтересных в мире нет. Их судьбы — как истории планет. У каждой все особое, свое, и нет планет, похожих на нее. ... |
|
І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, а квіти, кинуті тобі. Ліна Костенко |
|
За вікнами дощ, за вікнами дощ. На вікнах пітьма і цвіль. Болить? — ну і що ж? Болить — ну і що ж? Який це, до чорта, біль? А світ, як колись. А світ, як колись… Святий до самих основ… Ну, що ти… Не плач. Лежи і дивись, Як горлом іде любов… |
